Коли двоє закоханих разом - їхні серця б'ються в унісон, Коли двоє закоханих разом - життя стає святкуванням, Зникають границі між небом і землею... Час зупиняється…
Так ніхто не кохав Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки... В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...
В'яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною... Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою...
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, я - поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки... В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...
Сосюра В.
Закохана
Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі.
Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил.
Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, Зазирнувши тобі під вії, У волоссі твоєму вмер.
Через вулиці нахололі Повз очей зачарований хміль Йшла ти в сонячнім ореолі Невідомо куди й звідкіль.
Йшла, та й годі. Може, з роботи, В магазини чи на базар. Дріботіли маленькі боти Об розчулений тротуар.
Не дивилася ні на кого, Йшла й не чула, напевне, ніг. Але щастя твоє ще довго Голубіло з очей у всіх.
Симоненко В.
Любовь и трусость
Почему так нередко любовь непрочна? Несхожесть характеров? Чья-то узость? Причин всех нельзя перечислить точно, Но главное все же, пожалуй, трусость.
Да, да, не раздор, не отсутствие страсти, А именно трусость - первопричина. Она-то и есть та самая мина, Что чаще всего подрывает счастье.
Неправда, что будто мы сами порою Не ведаем качеств своей души. Зачем нам лукавить перед собою, В основе мы знаем и то и другое, Когда мы плохи и когда хороши.
Пока человек потрясений не знает, Не важно - хороший или плохой, Он в жизни обычно себе разрешает Быть тем, кто и есть он. Самим собой.
Но час наступил - человек влюбляется Нет, нет, на отказ не пойдет он никак. Он счастлив. Он страстно хочет понравиться. Вот тут-то, заметьте, и появляется Трусость - двуличный и тихий враг.
Волнуясь, боясь за исход любви И словно стараясь принарядиться, Он спрятать свои недостатки стремится, Она - стушевать недостатки свои.
Чтоб, нравясь быть самыми лучшими, первыми, Чтоб как-то "подкрасить" характер свой, Скупые на время становятся щедрыми, Неверные - сразу ужасно верными. А лгуньи за правду стоят горой.
Стремясь, чтобы ярче зажглась звезда, Влюбленные словно на цыпочки встали И вроде красивей и лучше стали. "Ты любишь?" - "Конечно!" "А ты меня?" - "Да!"
И все. Теперь они муж и жена. А дальше все так, как случиться и должно; Ну сколько на цыпочках выдержать можно?! Вот тут и ломается тишина...
Теперь, когда стали семейными дни, Нет смысла играть в какие-то прятки. И лезут, как черти, на свет недостатки, Ну где только, право, и были они?
Эх, если б любить, ничего не скрывая, Всю жизнь оставаясь самим собой, Тогда б не пришлось говорить с тоской: "А я и не думал, что ты такая!" "А я и не знала, что ты такой!"
И может, чтоб счастье пришло сполна, Не надо душу двоить свою. Ведь храбрость, пожалуй, в любви нужна Не меньше, чем в космосе иль в бою!
Асадов Э.
|